Анциферов Олексій Миколайович

Народився 10 / 22 серпня (за ст. стилем) 1867 р. у Воронежі в родині викладачів математики і фізики Миколи Івановича Анциферова та французької мови Євгенії Олексіївни Русакової. Після закінчення класичної гімназії зі срібною медаллю в 1885 р. навчався на юридичному факультеті Московського імператорського університету, який закінчив в 1890 р. і одразу розпочав кар’єру державного службовця в земських установах. Одночасно займався громадською діяльністю як гласний повітового та губернського земств, був почесниим мировим суддею. Ці обов’язки не полишав навіть після від’їзду до Харкова в 1898 р.

У Харківському імператорському університеті склав іспити на ступінь магістра (1902 р.) і був відряджений до Німеччини, де протягом року слухав лекції та відвідував семінарські заняття, в т.ч. відомого професора-економіста Й. Конрада в Галлі, а після повернення здобув звання приват-доцента (1903 р.) і нступного року вирушив у відрядження на два роки за кордон для вивчення сільськогосподарського кооперативного руху Німеччини і Франції. Повернувшись до Харкова, був обраний екстраординарним професором кафедри політичної економії та статистики (1907 р.), згодом – ординарним професором кафедри політичної економії та статистики (1917 р.). Поєднуючи обов’язки завідуючого кафедрою університету з обов’язками ординарного професора Харківського комерційного інституту та викладацькою діяльністю (в Харківському технологічному університеті, Московському комерційному інституті, Московському народному університеті ім. А. Л. Шанявського, Київському комерційному інституті), Олексій Миколайович очолював також кооперативні відділення на Харківських вищих жіночих курсах (курс політичної економії та статистики).

Виконував обов’язки присяжного повіреного округу харківської Судової палати. Був гласним Харківської міської думи (з 1910 р.) разом з Д. І. Багалієм (з вересня 1914 р. обраний терміном на чотири роки), головою фінансової комісії, балотувався на листопадових виборах 1917 р. до Установчих зборів у Харківській губернії від партії кадетів, у 1919 р. обраний в Харківську міську думу від партії кадетів (разом з О. П. Грузинцевим). Входив до складу комітетів, товариств та комісій, в т.ч. Харківського губернського комітету Всеросійського земського союзу; комітету Вищих комерційних курсів; Юридичного товариства при Харківському імператорському університеті, Харківського товариства поширення в народі грамотності, спеціальної комісії з організації XIV з’їзду російських природознавців та лікарів у Харкові, дисциплінарного суду Харківського університету.

Був обраний членом правління ХГБ (з 1909 р.) – помічником голови разом із В. В. Патоковим, а з 10 березня 1910 р. очолив правління книгозбірні. Йому на допомогу обрали О. М. Габеля і П. А. Сергієвського, з наступного року – С. Є. Сабініна, а згодом, у 1918 р. – В. І. Раппа та М. Г. Плесського.

Разом з іншими членами правління О. М. Анциферов займався
листуванням з авторами, видавництвами, науковими товариствами та установами щодо безоплатного отримання видань, зв’язками з приватними особами та закладами, наглядав за поповненням каталогу описами нових книг у другому і третьому відділах; маючи музичні здібності й освіту, спільно з П. Г. Риттером і А. П. Кадлубовським завідував нотним абонементом (в 1910 – 1911 рр.). Зачитував доповіді ревізійної комісії на загальних зборах членів ХГБ, надавав роз’яснення, брав участь в обговореннях та дебатах. У 1911 р. спільно з Д. І. Багалієм, О. П. Грузинцевим, М. І. Румницькою та іншими увійшов до складу ювілейної комісії з організації урочистостей з нагоди 25-річчя книгозбірні, яке було вирішено відсвяткувати 22 січня 1912 р. Планувалося видання ювілейного збірника, історичного нарису, проведення церемоніального засідання зранку (в загальному читальному залі) і ввечері – балу. На відзначення ювілею витрачено 167 крб 20 коп.
Олексій Миколайович відкрив урочисті збори, на яких зібралися члени книгозбірні, делегати від товариств і установ, громадські діячі, професори, науковці, лікарі, присяжні повірені, учні вищих навчальних закладів тощо та виступив з промовою. Отримав у дар перший друкований каталог Чугуївської публічної книгозбірні, присвячений ХГБ.

У перші роки керівництва О. М. Анциферова правління займалося також питаннями обладнання книгосховища через те, що у грудні 1911 р. іще залишалися три поверхи, що взагалі не були облаштовані полицями. Тому оснащення колоннами, залізними ґратчастими підлогами, «щічками» для полиць, дерев’яними полицями для трьох верхніх поверхів книгосховища стало однією з пріоритетних турбот правління. За розробленим членом правління К. Г. Румницьким кошторисом передбачалося облаштування також вантажопідйомної машини, від якої через нестачу коштів довелося відмовитися. Отже, пошук додаткових джерел фінансування став важливим завданням на наступні роки. У 1911 р. було створено будівельну комісію з розширення книгосховища, до якої увійшли чотири особи (по двоє із членів правління та членів бібліотеки). Правління порушило клопотання перед губернським земством про призначення одноразової субсидії в розмірі 2250 крб на розширення книгосховища (1913 р.).

За пропозиціями ревізійної комісії запропоновано придбати для книгосховища трубчасті електричні лампи, пилосос, перефарбувати стіни книгосховища олійною фарбою у світліші тони. При облаштуванні нових полиць на четвертому поверсі книгосховища згодом була врахована рекомендація комісії перефарбувати в білий колір меблі та полиці.

За час головування правлінням О. М. Анциферова опублікований четвертий том каталогу (1913 р.), здійснено ревізію та вилучення дефектних і занадто забруднених книг ІІІ розряду (1912 р.), вперше проведено перевірку та ревізію фонду музичного відділу: встановлено зникнення багатьох нот та збитки у розмірі 100 крб (1913 р.), створено генеральний алфавітний каталог нотних видань (1915 р.); відкрито дитячий відділ (1916 р.); проведено дезінфекцію бібліотеки формаліном від скарлатини (9 лютого 1913 р.).

Продовжилася практика надсилання бібліотечним закладом вітальних телеграм з нагоди ювілеїв науково-літературної, педагогічної, громадської, публіцистичної діяльності представників науки і культури (в т. ч. письменника В. Г. Короленка, професора А. П. Кадлубовського, місцевого журналіста В. А. Фаусека), окремих дат і подій – товариствам та редакціям. Щотижня переглядалися книги, надіслані книжковими магазинами «Нового часу», Дредера, Ситіна, а також рекомендовані до купівлі членами правління, завідувачами відділів каталогу.

На загальних зборах членів бібліотеки на початку 1914 р. обговорювалося питання щодо звернення до Головного управління у справах друку з надання бібліотеці права отримання безоплатного примірника книг, виданих у країні російською та українською мовами.

Протягом 1910–1913 рр. отримано безоплатно 18599 томів на суму 17812 крб 3 коп., у т.ч. пожертвування книг і журналів з юриспруденції (1757 томів) за заповітом відомого юриста К. М. Анненкова та за заповітом члена бібліотеки М. Ф. Леваковського (150 томів).

Поглиблювалися міжнародні зв’язки книгозбірні (серед закордонних установ та організацій, що надсилали видання – німецько-російське видавництво і типографія Гартмана в Берліні, Народна бібліотека (Пловдив), Нью-Йоркська публічна бібліотека, Бібліотека Джона Креґера (Чикаго), Бюро освiти (Вашингтон), Песталоцціанум (Цюріх), Книгарня Круппа (Ессен), Аргентинське наукове товариство (Буенос Айрес).

Приріст книжкового фонду під час очолення правління О. М. Анциферовим склав 24928 книг на суму 11366 крб 22 коп. На 1.10.1913 р. налічувалося 165148 томів. Надсилалися видання до інших бібліотек і закладів; протягом чотирьох років надіслано понад 910 видань, у т.ч. каталогів ХГБ. З року в рік збільшувалася кількість періодики, яку планувалося придбати (згідно з кошторисом на закупівлю періодичних видань: зі 115 у 1910 р. до 170 назв у 1913 р.).

На звернення групи естонців про пожертву 75 крб на придбання книг члени бібліотеки ухвалили на загальних зборах асигнувати додатково 50 крб з цією метою, узгодити з ними питання організації окремого відділу – комісії, яка займатиметься придбанням книг естонською мовою, і до складу якої увійдуть естонці. Щодо придбання книг польською мовою під час дебатів член правління О. М. Габель запропонував самостійно віднайти необхідні 100 крб для закупівлі літератури.

На базі абонемента ІІІ розряду відкрито новий відділ – дитячий, книжковий фонд якого сформовано до лютого 1916 р. за участю вчителів Харкова та завдяки підготовчій роботі спеціальної комісії, а фінансовою комісією Харківської міської управи виділено 500 крб для його організації.
Очільником нового структурного підрозділу стала фахівець з дитячої літератури Є. О. Мартинова, а його основними завданнями визначено вивчення читацьких інтересів, керівництво читанням дітей віком 4 – 14 років, організація дитячих гуртків, рецензування дитячої літератури.

З 1911 р. загальна кількість підписників бібліотеки порівняно з попередніми роками почала зростати (в 1911 р. на 8, 8 %, в 1912 на 6,5 %, в 1913 р. на 9 %). Зростання спостерігалося і за розрядами, причому найбільший зріст демонстрував ІІІ розряд : (І розряд за три роки на 10,4 %; ІІ розряд – на 24,6 %, ІІІ розряд – на 36,2 %). На 1.10.1913 р. ХГБ мала 5115 підписників, з них 208 членів бібліотеки.

Кількість підписників ІІІ розряду в порівнянні з 1909 р. зросла в наступні три роки на 735. Як і у попередні роки, попитом користувалася белетристика, дитячі, наукові та періодичні видання. Збитки від неповернутих книг становили понад 358 крб і за підсумками ревізії у фонді нараховано 9102 томи (з них 403 – періодичні видання). Замість збільшення заставної суми до 1 крб, що є неприйнятним для малозабезпечених верств населення, які користуються ІІІ розрядом, правління ухвалило надрукувати, за прикладом американських народних бібліотек, звернення до підписників про дбайливе ставлення до книг та наклеїти їх на внутрішній бік палітурки кожного примірника, що і було реалізовано весною 1913 р.

Підписники за 1910–1913 рр. отримали 798414 книг і 24843 томи нових журналів. Спостерігалася тенденція до збільшення з року в рік отриманих книг, що видавалися в середньому в день, від 585 томів у 1910 р. до 639 томів у 1913 р.
За січень – жовтень 1914 р. зафіксовано 38710 відвідувань читального залу. Книговидача у І-ІІ розряді склала 166745 томів книг і 5243 томи нових журналів, у ІІІ розряді – 3662 томів книг. Протягом листопада зросла загальна кількість підписників (до 6247), а за розрядами : І розряду – до 2375, ІІ – до 1969, а ІІІ розряду змешилася до 1903.
Книговидача у І і ІІ розрядах також зросла й становила 28241 томів книг і 601 том журналів, у ІІІ розряді – 9399. Відвідуваність читального залу становила 8636.
У вересні 1915 р. на абонементах І і ІІ розрядів проведено одноденний облік книговидачі. За його підсумками виявлено підвищений читацький попит на наукові видання з філософії, історії, психології, літератури, медицини. На кінець грудня 1915 р. абонементом І розряду користувалися 2969 осіб, ІІ розряду – 2721, ІІІ розряду – 2096. Протягом грудня за абонементами першого та другого розрядів видано 33580 томів книг та 599 томів журналів. Читальний зал відвідали 6228 читачів.
Впродовж 1914 – 1916 рр. число підписників надзвичайно зросло, внаслідок чого збільшився і прибуток від плати за читання. Але з цієї ж причини знадобилося збільшити кількість персоналу; завдяки стрімкій оборотності набагато швидше зношувалися книги; загальна дорожнеча (утримання будівлі, ремонт, збільшення окладів, подорожчання книг і палітурок) значно підвищило кошторис витрат. Тому бібліотека стала неспроможною задовольнити попит на деякі книжки – не можна було придбати в достатній кількості повторних примірників (дублетів) найбільш «ходових» книг і замінити зношені. Серед потрібних видань –твори російських класиків, найкращих іноземних письменників, дитячі та науково-популярні видання.

Напередодні наступного ювілею правління ХГБ звернулася до громадськості міста та власних читачів зі шпальт місцевої преси із закликом принести до бібліотеки кожному хоча б одну книгу, яка може поповнити 180-тисячний фонд.

За три роки фонд нотного абонемента поповнився 255 томами (у т. ч. пожертви – 33 томи) і на 1.10.1913 р. налічував 2658 томів на суму 4822 крб. 85 коп. Кількість підписників змінювалася (з 29 до 41 і до 38), а загальна кількість абонентів падала – з 49 до 41. Функціонував добовий абонемент та безоплатний абонемент для службовців. Обміняно за цей час 4448 томів, затребувано в читальний зал 3767 нот і 135 видань з музики.

Український відділ поповнився книгами на суму 1106 крб 26 коп., нотами на 65 крб. 65 коп., періодичними виданнями на 32 крб 10 коп., серед яких «Записки наукового товариства імені Шевченка», «Записки Київського наукового товариства», «Рідний край», «Наша школа», «Наша Ніва», «Громадянин», «Діло», «Молода Україна» та ін. До кінця 1911 р. фонд налічував понад три тис. примірників.
Тривало редагування каталогу книжок українською мовою (обсяг тому – 98 с.), опублікований коштом членів комісії І. Х. Бойка, В. М. Галицького (300 крб), Шмерковича (5 крб). Наступний, доповнений випуск каталогу (машинопис), готувався комісією під керівництвом Гната Хоткевича в 1915 р., однак, був надрукований лише через три роки, і на жаль, жоден примірник до теперішнього часу не зберігся.
У 1911 р. проведено два вечори на користь українського відділу, прибуток від яких склав 471 крб 25 коп., а наступного року –отримано від вечора 520 крб. З нагоди 50-річчя від дня смерті Т. Г. Шевченка Харківська міська дума оголосила про пожертву на користь відділу 300 крб та 50 крб щорічно за умови присвоєння йому імені Великого Кобзаря.

Для відділу Hebraica et Iudaica приватними особами пожертвувано 457 крб, періодичні видання та книги (в т.ч. 323 прим. брошур і книг), продовження «Єврейської енциклопедії», «Історія євреїв» доктора Греца в 12 томах, «Процес дантистів» (від місцевого представництва зуболікарського депо К. Аш та Сини), «Єврейський енциклопедичний словник» у 8 томах (від Фреймана на виконання заповіту його батька), 10 томів від комітету Товариства ремісничої та землеробської праці у євреїв, шість книг та брошур від комітету Товариства поширення правильних відомостей про євреїв і єврейство, журнали «Дер Юдішер», «Емігрант» за п’ять років від комітету Єврейського колонізаційного товариства, а пан Бенгіс безоплатно надрукував 700 примірників повісток для засідань комісії. Започатковано книгу жертводавців, зроблено спробу зібрати їх на загальні збори бібліотеки (1910 р).

Л. Б. Шойхетман уклав каталог «Hebraica», а Х. І. Іоффе – каталог дитячих книг (1910 р.), зусиллями Я. І. Бродського та Л. А. Лібіна укладено в двох примірниках каталог «Hebraica et Iud.» для ІІІ розряду замість втраченого (1911 р.). Виконувалася робота над укладанням і друкуванням другого, виправленого і доповненого видання каталогу книг і журнальних статей «Iudaica» (перше видання вийшло друком у 1905 р.).
Тривало укладання доопрацьованого рукописного каталогу «Hebraica» для І і ІІ розрядів, внесення карток з описами придбаних нових книг у каталог, поповнення «Матеріальної книги відділу». В 1913 р. доопрацьований рукописний каталог був виготовлений в трьох примірниках, вперше укладений окремий каталог для книг «єврейською мовою» 1 для зручності читачів і окремий каталог книг «давньоєврейською мовою» зусиллями панів Брука, Віленкіна, Гінзбурга, Локшина, Фрумкіна розпочато підготовку зразкового каталогу «Hebraica» для всіх трьох розрядів бібліотеки (1912–1913 рр.).
Комісія відділу стала членом Єврейського історико-етнографічного товариства (з 1910 р.) і Товариства єврейської народної музики у Санкт-Петербурзі (з 1912 р.), почала отримувати безкоштовно «Єврейську Старовину» та один збірник єврейських народних пісень для школи і родини (текст і ноти), опублікований цим товариством.
До відзначення 25-річчя від часу заснування книгозбірні пан Бродський і пані Рожавська уклали огляд діяльності комісії відділу Hebraica et Iudaica за вісім років існування (1903 – 1911 рр.). Комісією асигновано 200 крб на придбання книг для ІІІ розряду і прийняте рішення про його реорганізацію.

За час керування правлінням бібліотеки О. М. Анциферовим розпочато випуск Бюлетеня Харківської громадської бібліотеки зі списком книг, які надійшли до книгозбірні (три випуски вийшло в 1916 р.); однак, заплановані заходи (концерт, лекцію або вечір) на користь окремих структурних підрозділів (Hebraica et Iudaica та українського відділу) не вдавалося організувати з незалежних від правління причин; тривало листування з популярними єврейськими письменниками щодо влаштування на користь відділу лекцій, які, однак, не вдалося реалізувати, як і кінематографічний сеанс в театрі «ХХ століття» (через запізніле отримання дозволу). Проте від вечора, проведеного 26 листопада 1912 р., отримано 946 крб 73 коп. чистого прибутку.

За прикладом минулих років укладалися списки книг для губернатора, продовжував функціонувати безоплатний абонемент, з року в рік збільшувалася кількість абонентів (з 208 до 214). За пропозицією правління для вшанування пам’яті колишнього міського голови О. К. Погорелка, який завжди брав активну участь у справах бібліотеки, та члена правління О. М. Габеля, засновано 25 (1913 р.) і 15 (1915 р.) безкоштовних абонементів, портрет О. М. Габеля ухвалено розмістити в приміщенні правління (1915 р.).

З початком Першої світової війни запроваджено безплатні абонементи для дітей батьків-воїнів та для лазаретів Харкова; з’явилася нова категорія читачів – біженці з інших регіонів країни. Звіти бібліотеки фіксують непоодинокі випадки використання підписниками недостовірної інформації під час реєстрації, що спричиняло недієвість надісланих нагадувань про заборгованість. У 1913 р. констатовано значне зменшення випадків навмисного псування книг, а в 1915 р. – підвищення попиту на літературу іноземними мовами (польською і французькою).

Розроблений і затверджений на загальних зборах членів ХГБ проєкт інструкції ревізійної комісії (1913 р.), обговорено ряд важливих доповідей Л. Б. Хавкіної, О. А. Богомолова, О. А. Дідріхсона (1916 р.).

30-річний ювілей ХГБ не відзначався, натомість 26 вересня 1916 р. проведено екстрені загальні збори, на яких вирішувалися нагальні питання з покращення діяльності бібліотечного закладу: прийняте рішення про організацію довідкового відділу, створення книжкового ядра бібліотеки, виділення фонду активного попиту, розробку планів читання.

Бібліотека під очільництвом Олексія Миколайовича Анциферова продовжила власну участь у заходах міжнародного і державного значення.
Так, 1–7 червня 1911 р. під час І Всеросійського з’їзду з бібліотечної справи в Санкт-Петербурзі для виставки, присвяченої бібліотечній справі, надіслані діаграми, приклади карток і книг, видання ХГБ, що ілюстрували тенденцію до зростання фонду книгозбірні. Для Міжнародної виставки з друкарської справи та графіки (або Bugra), що експонувалася у травні 1914 р. в Лейпцигу, через товариство бібліотекознавства надіслано інформацію про діяльність ХГБ.
7–12 червня 1915 р. у бібліотеці було організовано тимчасову читальню для учасників Харківського з’їзду з питань позашкільної освіти та влаштування розумних розваг, виставку матеріалів про діяльність відділу бібліотекознавства, фотографій будівлі та друкованих матеріалів книгозбірні.

Прибуток від нерухомого майна (експлуатації частини читального залу, за аренду частини двору і льоху), від квартирозйомників (в т.ч Товариства нічних чергувань лікарів, артілі російських інженерів) та ін. становив 27214 крб 86 коп. Серед інших субсидій ХГБ отримувала і субсидію від комітету тверезості (у розмірі 155 крб), а від проведених на користь книгозбірні заходів (сеансу в кінематографі «Брати Боммер» та вечорів) отримано прибуток у розмірі 1146 крб.

На початку головування правлінням О. М. Анциферова загальний штат працівників складався з 32 осіб (працівники 1–2 розрядів – 9, ІІІ розряду – 2, кабінету для читання – 2, швейцари – 4, опалювальник, двірник, 15 хлопчиків та дівчаток). Службовці отримували відпустки та платню з нагоди заміщення через хворобу. В 1911 р. на допомогу безоплатним працівницям кабінету для читання запрошені платні працівники, що стало можливим завдяки призначенню Харківською міською думою з ініціативи фінансової комісії щорічної додаткової субсидії для оплати праці цих службовців, з 1 листопада 1912 р. в кабінеті для читання працювали двоє платних службовців. Незважаючи на скрутне становище бібліотеки, її фахівці (зокрема О. В. Чернявська) відряджалися на бібліотечні курси, що проводилися в 1917 р. у Москві (з оплатою витрат на дорогу) та курси, оголошені Товариством поширення в народі грамотності в 1918 р. (7 осіб), участь яких також оплачувалася закладом.

Не залишалися поза увагою голови правління і господарчі й ремонтні роботи – щороку виконувався ремонт будівель, переобладнувалося електричне освітлення на різних поверхах книгозбірні; збудовано новий кам’яний сарай. У 1914 р. планувалося перевлаштування електричного освітлення з нагоди переходу на змінний струм, влаштування електричного освітлення на першому і четвертому поверхах книгосховища, облаштування пожежної драбини, встановлення нового забору. Внаслідок цих робіт у книгосховищі було встановлено підйомник, пилосос, частково проведено електроосвітлення на шостому та сьомому
поверхах книгосховища, завершене встановлення системи опалювання. На п’ятому поверсі розміщено книжковий фонд.

Борг за позикою під заставу будинку за 1910–1913 рр. скоротився на 10969 крб 73 коп. і на 1.10.1913 р. склав 45488 крб 46 коп.

Новий етап в літописі бібліотеки розпочався з 1917 р., коли протягом декількох років загальнодержавні трансформації переживало суспільство, але ні революції, ні події громадянської війни не змусили працівників ХГБ припинити обслуговування читачів та роботу з фондами.
Правління ще брало участь у керівництві закладом, але фактично завідувала бібліотекою Н. І. Чепіга. Незважаючи на труднощі в придбанні нових книг і журналів, співпрацю з книгарнями та видавництвами, нестачу коштів на утримання ХГБ штат працівників скорочено не було.

Установа функціонувала в умовах постійного відключення електроенергії та опалення, тривожної ситуації в Харкові. Про фінансову скруту та загальну кризу в місті, земстві, державі йдеться у звіті за 1917–1918 рр. Але, всупереч фінансовим негараздам, у цей період абонементна плата підвищена не була. Збільшили лише заставну суму на книги, які видавалися додому, та підвищили орендну плату за проведення культурних заходів у читальній залі. Вдалося відстояти заборону на надання зали як майданчика для мітингів і зборів для необмеженої кількості учасників. Значною фінансовою допомогою бібліотеці стали невеликі субсидії від державних і земських установ, а також благодійні внески приватних осіб. У 1918 р. вдова першого голови правління книгозбірні Н. М. Філонова пожертвувала додатково 680 цінних та рідкісних видань.

На жаль, цього, 1918 року, тимчасово було закрито окремий журнальний абонемент (через відсутність замовлених надходжень з книжкової крамниці), припинив функціонування Ш розряд, а його література поповнила фонди ІІ розряду і дитячої бібліотеки. Протягом 1918 року було здійснено дві ревізії книжкового фонду. Для збереження фондів від псування правління ухвалило рішення: підвищити заставну ціну та припинити видачу підручників на абонемент, а через розшук додаткових джерел фінансування збільшити розмір платні за абонемент всіх розрядів і за надання приміщення в оренду, а також відмовитися від друкування каталогу, припинити випуск бюлетенів (вийшло всього п’ять випусків). Цього року здійснено ремонт частини димоходу, переоблаштовано опалення та перекладено електричні дроти.
Обговорювалися питання страхування службовців, розроблено проєкт статуту каси взаємодопомоги.

Олексій Миколайович Анциферов, залишаючись головою правління, пожертував на користь бібліотеки власні книги (15 томів). Його дружина – вчителька музики, дочка відомого лікаря Катерина Петрівна Собкевич (06.02.1873–17.10.1959) брала участь в організації вечора студентів-юристів у драматичному театрі, була відзначена в місцевій пресі.

Науковий доробок О. М. Анциферова становить понад 40 праць, численні статті з питань статистики, кооперації, сільського господарства, демографії, правознавства, християнства у наукових збірниках і журналах.
Він брав участь у підготовці «Агрономічного журналу»Харківського товариства сільського господарства, «Народної енциклопедії наукових і прикладних знань» Харківського товариства поширення у народі грамотності.

Олексій Миколайович був вельми обдарованою людиною. Маючи музичні здібності, вдало їх використовував при влаштуванні благодійних вечорів, де виступав у ролі піаніста, співака з чудовим басом і композитора. Після вимушеної еміграції (в 1920 р. виїхав до Лондона, згодом оселився в Парижі), протягом багатьох років паралельно займався науковою та викладацькою діяльністю у двох країнах – Чехословаччині та Франції, очолював академічну групу в Парижі із представників професорсько-викладацького складу університетів, ділових кіл, творчої інтелігенції. Став одним з ініціаторів відкриття низки установ і закладів у Франції та Італії, учасником наукових з’їздів, активно публікувався в Болгарії, США, Франції, Чехословаччині. У 1928 р. нагороджений Орденом Святого Савви (найвища нагорода Сербської Православної Церкви), отримав премію Паризької академії наук за внесок у розвиток світової науки в 1942 р.

Холодна зима, недостатьо опалювані приміщення, тяготи та нестатки життя в окупації, хронічне захворювання легенів підірвали здоров’я і життєві сили Олексія Миколайовича Анциферова. Він помер від пневмонії 18 березня 1943 р. Похований на кладовищі в Сен-Женевьєв де Буа під Парижем.

1 Так написано в звіті бібліотеки, вірогідно, йдеться про іврит.